Перейти к содержимому


Фотография

Правовая позиция ВСУ по обязанности виновного в ДТП уведомить свою страховую компанию о совершенном ДТП


В этой теме нет ответов

Опрос: Правовая позиция ВСУ по обязанности виновного в ДТП уведомить свою страховую компанию о совершенном ДТП (0 пользователей проголосовало)

Считаете ли вы это Постановление перспективным для использования в судебной практике?

  1. Да (0 голосов [0.00%])

    Процент голосов: 0.00%

  2. Нет (0 голосов [0.00%])

    Процент голосов: 0.00%

Приходилось ли вам ссылаться на это Постановление или его правовые позиции в суде?

  1. Да (0 голосов [0.00%])

    Процент голосов: 0.00%

  2. Нет (0 голосов [0.00%])

    Процент голосов: 0.00%

Голосовать Гости не могут голосовать

#1 Виктор Николаев

Виктор Николаев

    Продвинутый пользователь

  • Администраторы
  • 42 сообщений

Отправлено 18 Июнь 2014 - 10:43

Правова позиція,

викладена у справі № 6-1цс14

 

          Виходячи з аналізу статей 33, 38 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” (у редакції з 18 вересня 2011 по 8 січня  2012 року), слід зазначити, що у зв’язку із внесеними до цього Закону змінами було збережено як обов’язок страхувальника щодо вжиття заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика про настання ДТП, так  і відповідне право  страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив його про настання ДТП.

          Неузгодженість нумерації  підпунктів пункту 33.1 статті 33 та підпунктів пункту 38.1 статті 38 Закону, після внесених до них змін Законом України від 17 лютого 2011 року № 3045-VI “Про внесення   змін   до  деяких  законодавчих  актів   України     щодо    дорожньо-транспортних    пригод   та   виплати   страхового відшкодування”, не може обмежувати встановлене статтею 38 Закону право страховика подати регресний позов до страхувальника у разі недотримання строків і умов повідомлення страховика про дорожньо-транспортну пригоду, а тому й не може бути підставою для відмови в задоволенні такого позову.

          Отже, висновок суду касаційної інстанції про те, що факт неповідомлення страховика про ДТП не є підставою для відшкодування страхувальником в порядку регресу сплаченого страховиком страхового відшкодування, є помилковим. 

 

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

         

 

12 лютого 2014 року                                                                                     м. Київ

 

          

           Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі:

 

головуючого

Яреми А.Г.,

суддів:

Балюка М.І.,

Барбари В.П.,

Берднік І.С.,

 

Григор’євої Л.І.,

Гуля В.С.,

Гуменюка В.І.,

 

Ємця А.А.,

Онопенка В.В.,

Романюка Я.М.,

Шицького І.Б.,-

 

Жайворонок Т.Є.,

Охрімчук Л.І.,

Сеніна Ю.Л.,

 

 

 

Лященко Н.П.,

Патрюка М.В.,

Сімоненко В.М.,

 

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом приватного акціонерного товариства (далі – ПАТ) “Страхова компанія “ВУСО” до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди за заявою ПАТ “Страхова компанія “ВУСО” про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 лютого 2013 року,

 

                                                     

                                                     в с т а н о в и л и :

 

        

           У липні 2012 року ПАТ “Страхова компанія “ВУСО” звернулось до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 4 листопада 2011 року з вини ОСОБА_1, який керував автомобілем “ВАЗ” і порушив Правила дорожнього  руху,  сталося  зіткнення  з   автомобілем  “Opel”,   яким    керував   

ОСОБА_2,  що    призвело    до механічних пошкоджень автомобілів. За страховим полісом від 5 вересня 2011 року НОМЕР_1 цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1  застрахована   у   ПАТ    “Страхова   компанія “ВУСО”,  яке   здійснило  виплату страхового відшкодування потерпілому ОСОБА_2 у розмірі 20 068 грн. Оскільки ОСОБА_1 не повідомив про страховий випадок у передбачений законом строк, то він повинен відшкодувати шкоду в порядку регресу на підставі статей 33, 38 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”.

           Позивач просив стягнути з відповідача 20 068 грн та судові витрати.

           Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 7 серпня
2012 року позов задоволено, постановлено стягнути зі ОСОБА_1 на користь ПАТ “Страхова компанія “ВУСО” 20 068 грн, вирішено питання про розподіл судових витрат.

           Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 25 жовтня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано,  постановлено нове рішення, яким у задоволені позову ПАТ “Страхова компанія “ВУСО” відмовлено.

           Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 лютого 2013 року касаційну скаргу ПАТ “Страхова компанія “ВУСО” відхилено, а рішення Апеляційного суду м. Києва від 25 жовтня 2012 року залишено без змін.

           У поданій до Верховного Суду України заяві ПАТ “Страхова компанія “ВУСО” просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 лютого 2013 року, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: підпункту 38.1.1. пункту 38.1 статті 38 та пункту 33.1 статті 33 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”.

           На підтвердження своїх доводів ПАТ “Страхова компанія “ВУСО” додало до заяви ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2013 року і постанову Вищого господарського суду України від 22 квітня 2013 року.

           Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2013 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України.

           Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи заяви, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України визнають, що заява підлягає задоволенню  з таких підстав.

           Згідно  зі   статтею   355   Цивільного  процесуального  кодексу  України    (далі – ЦПК України)   заява про перегляд судових рішень у цивільних справах

може бути подана виключно з підстав:

1) неоднакового   застосування   судом  (судами)    касаційної     інстанції одних і  тих  самих норм  матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої  визнана Україною,   порушення   Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.

           Судами під час розгляду справи встановлено, що 4 листопада 2011 року ОСОБА_1, керуючи автомобілем “ВАЗ” по вул. Стальського в м. Києві, порушив пункт 13.1 Правил дорожнього руху України, не дотримався безпечного бокового інтервалу, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем “Opel” під керуванням водія ОСОБА_2, що призвело до пошкодження транспортних засобів.

           Згідно з постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 9 грудня 2011 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення та накладено на нього адміністративне стягнення – штраф.

           Згідно із страховим полісом від 5 вересня 2011 року НОМЕР_1 цивільно-правова відповідальність наземного транспорту –  автомобіля “ВАЗ”, що належить ОСОБА_1, застрахована у ПАТ “Страхова компанія “ВУСО”.

           7 листопада 2011 року ОСОБА_2 звернувся до ПАТ “Страхова компанія “ВУСО” із заявою про виплату страхового відшкодування, 26 та 27 березня 2012 року ПАТ “Страхова компанія “ВУСО” здійснило виплату страхового відшкодування у розмірі 20 068 грн.

           Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався положеннями статей 1187, 1191 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та виходив із того, що позивачем обґрунтовано заявлено вимоги до позивача про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі виплаченого страхового відшкодування.

           Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд, з яким погодився й суд касаційної інстанції, дійшов висновку, що норми закону, на які посилався позивач як на підставу задоволення своїх позовних вимог, а саме: підпункт 33.1.2. пункту 33.1 статті 33 та пункт 38.1 статті 38 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”   не передбачають право страховика на звернення до суду з регресним позовом до особи, яка не повідомила страховій компанії про настання дорожньо-транспортної пригоди, а лише зобов’язує осіб, причетних до неї, вжити заходів з метою запобігання чи зменшення розміру подальшої шкоди.

           Проте, у наданих для порівняння ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня  2013 року та постанові Вищого господарського суду України від 22 квітня 2013 року суди касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційних судів і залишаючи без змін рішення судів першої  інстанції, виходили  з  того,   що неузгодженість   пунктів  статей 33 та 38   Закону     України   “Про  обов’язкове   страхуванняцивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”  після внесених до нього змін  Законом України від  17  лютого    2011  року  № 3045-VI “Про внесення   змін   до  деяких  законодавчих  актів   України     щодо    дорожньо-транспортних    пригод   та   виплати   страхового відшкодування” не  може   обмежувати   встановлене  статтею 38 базового Закону право страховика на звернення до суду з регресним позовом у разі недотримання строків і умов повідомлення страховика про дорожньо-транспортну пригоду, а отже не може слугувати підставою для відмови у задоволенні позову.

           Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 33, 38 Закону УкраїниПро обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

           Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять із такого.

           1 липня 2004 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 1961-IV “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”.

           Зазначеним Законом були визначені  обовязки  учасників дорожньо-транспортної пригоди (стаття 33), а також підстави для звернення страховика з регресним позовом до страхувальника (стаття 38).

Згідно із підпунктом 33.1.2. пункту 33.1 статті 33 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” (у редакції, чинній до 7 серпня 2011 року) у разі настання дорожньо-транспортної пригоди учасник такої пригоди зобов'язаний вжити заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика, з яким було укладено договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

           Відповідно до абзацу “ґ ” підпункту 38.1.1. пункту 38.1 статті 38 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників  наземних транспортних   засобів”   (у  редакції,  чинній  до 7 серпня 2011 року)  страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

           Однак, із внесенням Законом України від 17 лютого 2011 року
№ 3045-VI  “Про внесення   змін   до  деяких  законодавчих  актів   України     щодо    дорожньо-транспортних    пригод   та   виплати   страхового відшкодування”  змін  у статтю  33   Закону України   “Про обов’язкове страхування     цивільно-правової       відповідальності     власників     наземних 
транспортних засобів”  було розширено перелік обов’язків учасників дорожньо-транспортної пригоди, у зв’язку з чим обов’язок вжиття заходів для невідкладного, але не пізніше трьох   робочих   днів,   повідомлення    страховика  про настання    ДТП     був викладений уже в підпункті 33.1.4. пункту 33.1 статті 33 Закону  № 1961-IV України   “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” 

          Проте, відповідні зміни до абзацу “ґ ” підпункту 38.1.1. пункту 38.1 статті 38 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, у якому міститься відсилання на  відповідні номери пунктів та підпунктів статті 33 зазначеного Закону щодо строків та умов обов’язкового повідомлення страховика про настання ДТП, внесені не були.

           Однак, виходячи з аналізу статей 33, 38 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” (у редакції з 18 вересня 2011 по 8 січня 2012 року), слід зазначити, що у зв’язку із внесеними до цього Закону змінами було збережено як обов’язок страхувальника щодо вжиття заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика про настання ДТП, так  і відповідне право  страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив його про настання ДТП.

           Неузгодженість нумерації  підпунктів пункту 33.1 статті 33 та підпунктів пункту 38.1 статті 38 Закону, після внесених до них змін Законом України від 17 лютого 2011 року № 3045-VI “Про внесення   змін   до  деяких  законодавчих  актів   України     щодо    дорожньо-транспортних    пригод   та   виплати   страхового відшкодування”, не може обмежувати встановлене статтею 38 Закону право страховика подати регресний позов до страхувальника у разі недотримання строків і умов повідомлення страховика про дорожньо-транспортну пригоду, а тому й не може бути підставою для відмови в задоволенні такого позову.

           Отже, висновок суду касаційної інстанції про те, що факт неповідомлення страховика про ДТП не є підставою для відшкодування страхувальником в порядку регресу сплаченого страховиком страхового відшкодування, є помилковим.

            Відповідно до статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

           Ураховуючи викладене, ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 лютого 2013 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

           Керуючись  статтею  3603  ЦПК  України,  судові   палати у  цивільних та господарських справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л и :

 

           Заяву приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “ВУСО” задовольнити.

           Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 лютого 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

          Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій  пунктом 2 частини  першої статті 355 ЦПК України.

 

 

Головуючий                                                      А.Г. Ярема

Судді :                                                               М.І. Балюк

В.П. Барбара

І.С. Берднік

Л.І. Григор’єва

В.С. Гуль

В.І. Гуменюк

А.А. Ємець

Т.Є. Жайворонок

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

В.В. Онопенко

М.В. Патрюк

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко

І.Б. Шицький

Прикрепленные файлы

  • Прикрепленный файл  6-1цс14.doc   53,9К   70 Количество загрузок:




Ответить



  


Количество пользователей, читающих эту тему: 0

0 пользователей, 0 гостей, 0 анонимных