Перейти к содержимому


Фотография

Правовая позиция ВСУ по обязанности арендатора самостоятельно обрабатывать земельный участок

аренда земли обязанность арендатора обработка земли расторжение договора аренды

В этой теме нет ответов

Опрос: Правовая позиция ВСУ по обязанности арендатора самостоятельно обрабатывать земельный участок (0 пользователей проголосовало)

Считаете ли вы это Постановление перспективным для использования в судебной практике?

  1. Да (0 голосов [0.00%])

    Процент голосов: 0.00%

  2. Нет (0 голосов [0.00%])

    Процент голосов: 0.00%

Приходилось ли вам ссылаться на это Постановление или его правовые позиции в суде?

  1. Да (0 голосов [0.00%])

    Процент голосов: 0.00%

  2. Нет (0 голосов [0.00%])

    Процент голосов: 0.00%

Голосовать Гости не могут голосовать

#1 Виктор Николаев

Виктор Николаев

    Продвинутый пользователь

  • Администраторы
  • 42 сообщений

Отправлено 17 Июнь 2014 - 11:01

Правова позиція у справі №6-18цс14

 

Виходячи зі змісту статей 24 та 25 Закону України “Про оренду землі” залучення орендарем третіх осіб до обробітку землі та сплати орендної плати орендодавцю з припиненням орендарем господарської діяльності з безпосереднього цільового використання орендованої земельної ділянки виходить за межі діяльності, яку може здійснювати орендар без погодження з орендодавцем, та є підставою для розірвання договору оренди земельної ділянки за статтею 32 цього Закону.

 

 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ,

 висловлена Верховним Судом України

в постанові від 19 березня 2014 року

(справа №6-15цс14)

 

Виходячи зі змісту статей 24 та 25 Закону України “Про оренду землі”  (далі – Закон) припинення орендарем господарської діяльності з безпосереднього цільового використання орендованої земельної ділянки та передача третім особам функцій з її обробітку й оплати орендної плати орендодавцю, виходить за межі господарської діяльності, яку може здійснювати орендар без погодження з орендодавцем, та є підставою для розірвання договору оренди земельної ділянки за статтею 32 Закону.

 

 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ,

яка висловлена Верховним Судом України

в постанові від 12 лютого 2014 року

(справа № 6–161 цс 13)

 

Виходячи зі змісту статей 24 та 25 Закону України «Про оренду землі» припинення орендарем господарської діяльності з безпосереднього цільового використання орендованої земельної ділянки та передача третім особам функцій з її обробітку й оплати орендної плати орендодавцю, виходить за межі господарської діяльності, яку може здійснювати орендар без погодження з орендодавцем, та є підставою для розірвання договору оренди земельної ділянки за статтею 32 Закону України «Про оренду землі».

 

 

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

 

16 квітня 2014 року                                                                         м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого

Яреми А.Г.,

 

суддів:

Григор’євої Л.І.,

Охрімчук Л.І.,

Сеніна Ю.Л.,

Гуменюка В.І.,

Патрюка М.В.,

Сімоненко В.М., -

Лященко Н.П.,

Романюка Я.М.,

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Лан” про розірвання договору оренди землі та зобов’язання повернути земельну ділянку за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2013 року,

 

в с т а н о в и л а:

 

          У квітні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що 1 березня 2007 року нею та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю “Лан” (далі – СТОВ “Лан”) укладено договір оренди належної їй земельної ділянки площею S_1, яка розташована на території Пиківської сільської ради Калинівського району Вінницької області.

          Посилаючись на те, що з 28 лютого 2009 року відповідач не здійснює господарської діяльності, а земельна ділянка безпідставно використовується товариством з обмеженою відповідальністю “Лан-Агро” (далі – ТОВ “Лан-Агро”), ОСОБА_1  просила розірвати вказаний договір оренди та зобов’язати СТОВ “Лан” повернути їй земельну ділянку.

          Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 17 квітня  2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 17 червня 2013 року, позов ОСОБА_1  задоволено.

          Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від           23 жовтня 2013 року зазначені рішення суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1  відмовлено.

          У заяві ОСОБА_1  про перегляд рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2013 року порушується питання про скасування ухваленого судом рішення й прийняття нового судового рішення, яким позов задовольнити, з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статей 8, 25 та 32 Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV “Про оренду землі” (далі – Закон України              “Про оренду землі”), статей 651, 774, 783 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

          Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1  посилається на ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2013 року у справі за позовом до СТОВ “Лан” про розірвання договору оренди землі та зобов’язання повернути земельну ділянку.

          Постановляючи ухвалу від 29 березня 2013 року, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову, які виходили з того, що СТОВ “Лан” припинило використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно зі спірним договором оренди, передавши право користування земельною ділянкою іншій юридичній особі, а саме ТОВ “Лан-Агро”, що підтверджується договором “Про виконання робіт, надання послуг”. Орендна плата позивачу сплачується не орендарем СТОВ “Лан”, а ТОВ “Лан-Агро”. Умови спірного договору оренди землі за взаємною згодою сторін не змінювались. Викладене свідчить про приховану передачу СТОВ “Лан” належної позивачу земельної ділянки в суборенду, що є істотним порушенням умов договору оренди та відповідно до вимог статей 8, 25 та 32 Закону України “Про оренду землі”, статей 651, 774 ЦК України є підставою для його розірвання.

          У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції, ухвалюючи рішення від 23 жовтня 2013 року, не встановив згідно зі статтею 32 Закону України “Про оренду землі” підстав для розірвання договору оренди землі у зв’язку з невиконанням орендарем обов’язків, передбачених частиною другою статті 25 цього Закону, і виходив, зокрема, з того, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність прихованої передачі відповідачем належної позивачці земельної ділянки в суборенду ТОВ “Лан-Агро” за відсутності укладеного договору суборенди. Крім того, умови укладеного між сторонами договору оренди землі не зобов'язують відповідача самостійно обробляти спірну земельну ділянку та не містять прямої заборони її обробітку іншими особами. Положення про самостійне господарювання на землі відповідно до частини першої статті 25 Закону України “Про оренду землі” є правом орендаря земельної ділянки, а не його обов'язком.

          Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

          Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи заявниці, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 1 березня 2007 року СТОВ “Лан” і ОСОБА_1  уклали договір оренди належної останній земельної ділянки площею S_1, яка розташована на території Пиківської сільської ради Калинівського району Вінницької області.

          30 липня 2007 року договір оренди зареєстрований Калинівським районним відділом Вінницької регіональної філії державного підприємства “Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах”.

          Відповідно до пунктів 1, 9, 36 зазначеного договору орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, орендна плата вноситься орендарем, зміна умов договору оренди здійснюється в письмовій формі за взаємною згодою сторін.

Починаючи з березня 2009 року, належну ОСОБА_1 земельну ділянку орендар СТОВ “Лан” самостійно не обробляв, а обробітком цієї земельної ділянки займалося ТОВ “Лан-Агро”, що підтверджується договором “Про виконання робіт, надання послуг”, укладений 11 лютого 2009 року СТОВ “Лан” і ТОВ “Лан-Агро”. Орендну плату позивачці сплачувало ТОВ “Лан-Агро”, а не орендар СТОВ “Лан”.

          Зміна умов договору оренди землі в письмовій формі за взаємною згодою сторін не проводилась.

          З квітня 2009 року СТОВ “Лан” припинило господарську діяльність, оскільки статистичну звітність, яка б свідчила про сільськогосподарську діяльність, товариство до відповідних органів не подавало, як не подавало і розрахунків сум страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

          Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

          Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов’язані з орендою землі, є Закон України “Про оренду землі”.

          Орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі (частина перша статті 25 Закону України “Про оренду землі”), а орендодавець відповідно до частини першої статті 24 цього Закону має право вимагати від орендаря безпосереднього використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди та своєчасного внесення орендної плати.

          Таким чином, залучення третіх осіб до обробітку землі та сплати орендної плати орендодавцю з припиненням орендарем господарської діяльності з безпосереднього цільового використання орендованої земельної ділянки виходить за межі діяльності, яку може здійснювати орендар без погодження з орендодавцем.

          За змістом частини першої статті 32 Закону України “Про оренду землі” договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору.

          Оскільки з березня 2009 року СТОВ “Лан” господарської діяльності із цільового використання орендованої земельної ділянки не здійснювало, ця земельна ділянка оброблялась іншою юридичною особою (ТОВ “Лан-Агро”), яка й сплачувала орендодавцю орендну плату за спірним договором, СТОВ “Лан” передало земельну ділянку в користування ТОВ “Лан-Агро” без згоди на те орендодавця, суд касаційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність порушення СТОВ “Лан” прав орендодавця, визначених Законом України “Про оренду землі” та договором оренди землі.

          Саме до цього зводяться правові висновки, викладені судом касаційної інстанції в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2013 року, яка надана ОСОБА_1 як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.

          Таким чином, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що рішення суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є незаконним.

          За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 360-4 ЦПК України рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2013 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою та другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а:

 

          Заяву ОСОБА_1 про перегляд судового рішення задовольнити частково.

         

          Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

         

          Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

 

Головуючий

А.Г. Ярема

 

Судді Верховного Суду України:

Л.І.  Григор’єва

В.І. Гуменюк 

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

М.В. Патрюк

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко

 

 

 

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 

 19 березня 2014 року

 

                              м. Київ

   

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

 

 

головуючого

Яреми А.Г.,

суддів:

 

Григор’євої Л.І.,

Гуменюка В.І.,

Лященко Н.П.,

Онопенка В.В.,

Охрімчук Л.І.,

Патрюка М.В.,

Сеніна Ю.Л.,

Сімоненко В.М., -

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю (далі – СТОВ) “Лан” про розірвання договору оренди землі за заявою СТОВ “Лан” про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 липня 2013 року,

 

в с т а н о в и л а :

 

          У квітні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 1 березня 2007 року між ним та СТОВ “Лан”  було укладено два договори оренди земельних ділянок, відповідно до умов яких він передав відповідачу дві земельні ділянки площами  S_1 га та S_2 га.  Проте відповідач не здійснює господарську діяльність та не використовує особисто земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а передав земельні ділянки без його згоди іншому сільськогосподарському товариству.

          Позивач просив суд розірвати договори оренди та зобов’язати відповідача повернути  земельні ділянки.

          Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 19 лютого 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 30 травня 2013 року, позов ОСОБА_1  задоволено, постановлено:  розірвати договори оренди земельних ділянок площами S_1 га та S_2 , укладені 1 березня 2007 року між ОСОБА_1 та СТОВ “Лан”, зобов’язано СТОВ “Лан” повернути орендовані земельні ділянки ОСОБА_1.

          Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 липня 2013 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою СТОВ “Лан” на вищенаведені судові рішення на підставі пункту 5 частини четвертої        статті 328 Цивільного процесуального кодексу (далі – ЦПК) України.

          У поданій до Верховного Суду України заяві   СТОВ “Лан” просить скасувати ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 липня 2013 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права,  а саме: статей 24, 25 Закону України від 6 жовтня       1998 року № 161-XIV “Про оренду землі” (далі – Закон “Про оренду землі”)  та статей 16, 204, 651 Цивільного кодексу (далі – ЦК) України.

         На підтвердження своїх доводів СТОВ “Лан” наводить рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 жовтня 2013 року та від 20 листопада 2013 року.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ  від 10 лютого 2014 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України.

          Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява задоволенню  не підлягає з таких підстав.

          Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої  визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.

            Судом першої інстанції під час розгляду справи встановлено, що            1 березня 2007 року між ОСОБА_1 та СТОВ “Лан” було укладено договори оренди двох ділянок землі площами S_1 га та S_2, які розташовані на території Пиківської сільської ради Калинівського району Вінницької області. Відповідно до умов зазначених договорів орендар зобовязався безпосередньо обробляти орендовані земельні ділянки.

         Однак орендар усунувся від виконання вимог договору щодо безпосереднього використання спірних земельних ділянок та  виплати орендної плати.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, дійшов висновку про те, що договорами оренди земельних ділянок не було передбачено їх передача у суборенду іншим особам,  письмової згоди на її передачу позивач не надавав, сам відповідач не здійснює господарської діяльності з 2009 року, фактичне виконання обов’язків орендаря щодо користування земельних ділянок і виплату орендної плати здійснювало ТОВ “Лан-Агро”, тому позивач має право на розірвання договорів оренди  на підставі статті 32 Закону “Про оренду землі”.

          Разом із тим у наданих для порівняння СТОВ “Лан” рішеннях колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 жовтня 2013 року (справа № 6-32830св13) і від 20 листопада 2013 року (справа № 6-40358св13) суд касаційної інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовів, виходив із того, що укладені орендарями з ТОВ “Лан-Агро” договори про виконання робіт та надання послуг свідчать про доручення однієї юридичної особи іншій провести  певні дії, а саме: виконати роботи з обробітку землі, сплатити кошти третім особам, і не може розглядатись як договір суборенди землі, який потребує проходження державної реєстрації, а тому підстави для розірвання договорів оренди відсутні.

          Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статей 24, 25 Закону “Про оренду землі”, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

          Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

          Відповідно до статті 25 Закону “Про оренду землі” орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору.

          Згідно з частиною першою статті 24 Закону “Про оренду землі” орендодавець має право вимагати від орендаря безпосереднього використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди та своєчасного внесення орендної плати.

          За змістом частини першої статті 32 Закону “Про оренду землі” договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору.

Залучення третіх осіб до обробітку землі та оплати орендної плати орендодавцю у зв’язку з припиненням орендарем господарської діяльності з безпосереднього цільового використання орендованої земельної ділянки виходить за межі діяльності, яку може здійснювати орендар без погодження з орендодавцем.

           З огляду на наведене суди дійшли правильного висновку про те, що вимоги позивача про розірвання договорів оренди земельних ділянок є обґрунтованими, оскільки орендарем були порушені вимоги статей 24, 25 Закону “Про оренду землі”, що відповідно до статті 32 зазначеного Закону є підставою для розірвання укладених договорів.

          Саме з таких міркувань виходив й суд касаційної інстанції, залишаючи без змін ухвалені у справі судові рішення.

          Відповідно до статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

          Керуючись статтею 3603  ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

                                                        п о с т а н о в и л а :

 

          У задоволенні заяви СТОВ “Лан” про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ  від 5 липня 2013 року відмовити.

          Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій  пунктом 2 частини  першої статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий                                                               А.Г. Ярема   

Судді :                                                                         Л.І. Григор’єва

                                                                                     В.І. Гуменюк

                                                                                     Н.П. Лященко

                                                                                     В.В. Онопенко

                                                                                     Л.І. Охрімчук

                                                                                     М.В. Патрюк

                                                                                     Ю.Л. Сенін

                                                                                     В.М. Сімоненко

 

 

 

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 

12 лютого 2014 року

 

                            м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

 

головуючого        Яреми А.Г.,

 

суддів:                 Григор’євої Л.І.,

                            Гуменюка В.І.,

                            Лященко Н.П.,

                           Онопенка В.В.,

                           Охрімчук Л.І.,

     Патрюка М.В.,

     Романюка Я.М.,

  Сеніна Ю.Л.,

  Сімоненко В.М., -

 

 

 

 

 

за участі: представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2, представника Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Лан” – ОСОБА_3,

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Лан” про розірвання договору оренди землі за заявою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Лан” про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2013 року,

в с т а н о в и л а:

          У квітні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 1 березня 2007 року між ним (ОСОБА_1) та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю “Лан” (далі – СТОВ “Лан”) укладений договір оренди землі строком дії на 10 років, згідно з умовами якого ОСОБА_1 (орендодавець) передав у оренду СТОВ “Лан” (орендареві) земельну ділянку площею S_1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Пиківської сільської ради Калинівського району Вінницької області.

          Проте СТОВ “Лан” з 28 лютого 2009 року не здійснювало господарську діяльність та всупереч умовам вищевказаного договору земельна ділянка безпідставно використовувалася Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю “Лан-Агро” (далі – СТОВ “Лан-Агро”).

          За таких обставин ОСОБА_1 просив розірвати договір оренди земельної ділянки та зобов’язати СТОВ “Лан” повернути йому орендовану земельну ділянку.

          Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від14 травня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 25 червня 2013 року, позов задоволено. Розірвано договір оренди земельної ділянки площею S_1, укладений 1 березня 2007 року між ОСОБА_1 та СТОВ “Лан”. Зобов’язано СТОВ “Лан” повернути орендовану земельну ділянку площею S_1 її власникові – ОСОБА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

          Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2013 року відмовлено у відкритті касаційного провадження в указаній справі.

          Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 грудня 2013 року вказану справу допущено до провадження Верховного Суду України.

          У поданій до Верховного Суду України заяві СТОВ “Лан” просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2013 року та прийняти нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у справі, посилаючись на неоднакове застосування положень статей 8 та 25 Закону України “Про оренду землі”, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

          Для прикладу наявності неоднакового застосування судом касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права СТОВ “Лан” посилається на рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до СТОВ “Лан” про розірвання договору оренди землі, яким відмовлено у задоволенні позову про розірвання спірного договору оренди земельної ділянки з тих підстав, що договір про виконання робіт, надання послуг щодо обробки землі, укладений між відповідачем та СТОВ “Лан-Агро”, не є договором суборенди, а виконання робіт з обробітку землі та доручення однієї юридичної особи іншій провести юридично значимі дії (у тому числі й сплатити кошти третім особам) є господарською діяльністю, яку згідно із статтею 44 Господарського кодексу України та статтею 25 Закону України “Про оренду землі” орендар земельної ділянки має право проводити самостійно.

          Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи, наведені в заяві, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

          Судами встановлено, що 1 березня 2007 року між ОСОБА_1 та СТОВ “Лан” укладений договір оренди землі строком дії на 10 років, згідно з умовами якого ОСОБА_1 (орендодавець) передав у оренду          СТОВ “Лан” (орендареві) земельну ділянку площею S_1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Пиківської сільської ради Калинівського району Вінницької області. Вказаний договір зареєстрований у встановленому законом порядку.

          Згідно із пунктами 1, 9, 36, 39 вказаного договору орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, орендна плата вноситься орендарем, орендар обробляє орендовану земельну ділянку, зміна умов договору оренди здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін.

          З березня 2009 року СТОВ “Лан” припинило здійснення господарської діяльності, зокрема не подавало до компетентних органів розрахунки сум страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, за 2010-2012 роки не подавало статистичну звітність, яка б свідчила про здійснення господарської діяльності.

          Орендовану земельну ділянку обробляв не відповідач, а СТОВ “Лан-Агро”, яке здійснювало усі платежі, у тому числі й з орендної плати згідно із спірним договором оренди землі.

          Задовольняючи позов та ухвалюючи судове рішення про розірвання договору оренди землі, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що орендар не використовував земельну ділянку за цільовим призначенням згідно з договором оренди, на орендованій земельній ділянці без згоди орендодавця господарювала інша юридична особа, яка сплачувала орендну плату та загальнообов’язкові платежі, що порушує умови спірного договору оренди землі.

          Разом із тим у наданому заявником для порівняння судовому рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ викладена правова позиція про те, що договір про надання послуг із обробки землі, укладений між орендарем та СТОВ “Лан-Агро” є господарською діяльністю, яку орендар має право здійснювати самостійно, не є договором суборенди, оскільки не зареєстрований в установленому законом порядку, а тому підстави для розірвання договору оренди землі відсутні.

          Наведене свідчить про наявність неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у                           подібних правовідносинах.

          Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

          Відповідно до положень статей 24 та 25 Закону України “Про оренду землі” орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, а орендодавець має право вимагати від орендаря безпосереднього використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди землі та своєчасного й безпосереднього внесення орендної плати.

Припинення орендарем використання земельної ділянки за цільовим призначенням та залучення до обробітку землі інших юридичних осіб, внесення цими юридичними особами орендної плати, виходить за межі господарської діяльності, яку орендар вправі здійснювати самостійно без згоди орендодавця.

          За змістом частини першої статті 32 Закону України “Про оренду землі” правовим наслідком невиконання орендарем обов’язків користуватися орендованою земельною ділянкою та вносити орендну плату згідно з умовами договору оренди землі є припинення договору оренди землі шляхом його розірвання.

Таким чином суди під час розгляду справи дійшли обґрунтованих висновків, що передача орендованої земельної ділянки орендарем у користування іншим особам без згоди на те орендодавця суперечить умовам договору оренди землі та є підставою для розірвання вказаного договору.

          З огляду на викладене Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що суд касаційної інстанції, відмовляючи у відкритті касаційного провадження у справі, яка переглядається, правильно застосував норми матеріального права, тому передбачені пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстави для перегляду судового рішення відсутні.

          Відповідно до частини першої статті 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтями 355, 360-3, 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

          У задоволенні заяви Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Лан” про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2013 року відмовити.

         

          Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої               статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий                                                                                 А.Г. Ярема

Судді:                                 Л.І. Григор’єва                                М.В. Патрюк

                                           В.І. Гуменюк                                   Я.М. Романюк

                                          Н.П. Лященко                                  Ю.Л. Сенін

                                         В.В. Онопенко                                  В.М. Сімоненко

                                         Л.І. Охрімчук  

Прикрепленные файлы

  • Прикрепленный файл  6-18цс14.doc   42,42К   48 Количество загрузок:
  • Прикрепленный файл  6-15цc14.doc   32,62К   72 Количество загрузок:
  • Прикрепленный файл  6-161цс13.doc   37,52К   41 Количество загрузок:




Ответить



  


Количество пользователей, читающих эту тему: 0

0 пользователей, 0 гостей, 0 анонимных