Перейти к содержимому


Самый Популярный Контент


#54493 Как препятствовать исполнению решения суда в пользу банка – 2017. Часть 1. (И...

Написано grandins_admin 10 Июль 2017 - 12:05

Как препятствовать исполнению решения суда в пользу банка – 2017. Часть 1.

(Инструкция для юристов)

 

Эффективное препятствование исполнению решения суда - высший пилотаж в профессии юриста, поскольку позволяет выиграть уже проигранное дело. Это тот случай, когда взыскатель, пройдя семь кругов ада в судах, получает только бесполезное решение суда, а деньги остаются у ответчика. Итак, что же нужно делать, если вы (по своей вине или не по своей) проиграли суд? Ну, во-первых, не заниматься "самолечением", а нанять профессионалов (то есть - нас). Во-вторых, если по каким-то причинам, доверить эту работу профессионалам вы не можете, воспользуйтесь информацией, приведённой ниже для подготовки тактики защиты. Сразу сделаю оговорку - эта статья базируется на Законе Украины "Об исполнительном производстве" в редакции от 02.06.2016 г. (№ 1404-VIII) в расчёте на то, что вы уже читали предыдущую статью "Как препятствовать исполнению решения суда в пользу банка".

 

1. Согласно пункта 3 части 1 статьи 4 Закона Украины «Об исполнительном производстве», в исполнительном документе указывается дата рождения должника-физического лица. В реальной практике, в кредитных делах, обычно дата рождения должника банком указывается в иске и мигрирует в решение суда и исполнительный лист. Но в других категориях дел очень часто истец не знает этой даты либо по иным причинам не указывает её. Соответственно, возникает возможность обжаловать постановление об открытии исполнительного производства, если производство открыто на основании листа с отсутствующей датой рождения должника-физического лица (основание – пункт 6 части 4 статьи 4 ЗУ «Об исполнительном производстве»). Также, этот механизм может применятся к «старым» исполнительным листам (выданным 5-10 лет назад), когда дата рождения должника не была обязательной к указанию.

 

2. Пункт 4 части 1 статьи 4 Закона Украины «Об исполнительном производстве» описывает обязательность указания в исполнительном листе идентификационного кода юридического лица и регистрационного номера учётной карточки плательщика налогов (ИНН) физического лица. Соответственно, это даёт возможность обжаловать постановления об открытии исполнительного производства по листам, выданным в отношении физических лиц ранее, чем вступил в силу данный закон (основание – пункт 6 части 4 статьи 4 ЗУ «Об исполнительном производстве»). Также, это создаёт богатый потенциал использования ошибок в написании цифровых кодов судами (как, физических лиц, так и юридических), при выдаче исполнительных листов.

 

3. С учётом того, что пункт 7 части 1 статьи 4 Закона Украины «Об исполнительном производстве» указывает на обязательность наличия в исполнительном листе информации о сроке предъявления решения к исполнению, следует этот момент контролировать. Контроль должен быть, с одной стороны, дабы суд ошибочно не указал избыточный срок для предъявления листа (больше, чем положено по закону). С другой стороны – банки нередко пропускают сроки подачи листов и, если постановление об открытии исполнительного производства возникло по просроченному листу – его следует обжаловать (основание – пункт 2 части 4 статьи 4 ЗУ «Об исполнительном производстве»).

 

4. Пункт 8 части 4 статьи 4 Закона Украины «Об исполнительном производстве» предусматривает возврат исполнительного листа, если взыскатель не предоставил доказательства оплаты авансового взноса (в случаях, когда авансирование является обязательным). Вероятнее всего, эта норма будет исполняться, однако, стоит контролировать данный момент, поскольку для взыскателей он является затратным. Возможно, его можно будет использовать для обжалования постановлений об открытии производств.

 

5. В соответствии с пунктом 4 части 4 статьи 5 закона, частный исполнитель не может исполнять решение, если сумма взыскания по исполнительному документу (с учётом сумм по исполнительным документам, которые уже пребывают у него на исполнении) превышает минимальный размер страховой суммы по договору страхования гражданско-правовой ответственности такого исполнителя. Создание споров в этой плоскости имеет богатый потенциал для обжалования действий частного исполнителя и «увязания» дел в судах.

 

6. Часть 1 статьи 6 закона предусматривает, что решения относительно взыскания денег могут исполняться банками и иными финансовыми учреждениями. Данная норма создаёт потенциальные риски, которые нужно контролировать (на будущее) для недопущения списания денег с должника без открытия исполнительного производства, т.е. минуя ГИС или частного исполнителя.

 

7. Часть 1 статьи 7 закона предусматривает возможность отправки исполнительного листа непосредственно в то учреждение, где должник получает доходы. С одной стороны, необходимо не допускать таких действий со стороны клиента-взыскателя, с другой стороны – использовать, в случае с оппонентом-взыскателем (исполнительный лист, отправленный на предприятие, теряется).

 

8. Из части 4 статьи 9 закона усматривается возможность признания недействительными договоров отчуждения имущества, заключенных во время наличия в Едином реестре должников информации о неисполненных долговых обязательствах отчуждателя имущества. Указанная норма создаёт системные риски, не только для должников, пытающихся скрыть свое имущество (например, полученное по наследству), но и для любого лица, совершающего сделку по приобретению имущества. В частности, данную норму можно использовать, как «мину замедленного действия», учитывая возможность нестабильной работы реестров, с целью заключения заведомо недействительной сделки.

 

9. Пункт 1 части 1 статьи 10 закона описывает богатый набор мероприятий по принудительному исполнению решений, который стимулирует творческие решения, а именно, обращение взыскания на:

- ценные бумаги;

- имущественные права;

- корпоративные права;

- имущественные права интеллектуальной собственности;

- объекты интеллектуальной деятельности;

- объекты творческой деятельности;

- имущество и имущественные права должника, пребывающие у иных лиц или полагающиеся должнику от иных лиц, либо должник владеет им совместно с иными лицами.

 

10. Часть 5 статьи 13 закона описывает сроки снятия арестов исполнителем, а также ответственность последнего за нарушение этих сроков. Данную норму целесообразно использовать для подготовки жалоб на бездеятельность исполнителя и контроля за его действиями.

 

11. Второй абзац части 5 статьи 15 закона предусматривает замену стороны исполнительного производства, на основании постановления исполнителя, в случае изменения названия юридического лица или фамилии, имени, отчества физического лица. Однако, такая замена возможна только при наличии доказательств изменения. И если по юридическому лицу все изменения легко отследить в реестре, то в отношении физических лиц, есть ряд возможностей, усложняющих выявление и сбор доказательств касающихся изменений персональной информации.

 

12. Пункт 1 части 2 статьи 18 закона описывает достаточно общую норму: «Исполнитель обязан совершать мероприятия принудительного исполнения решений способом и в порядке, которые установлены исполнительным документом и этим Законом». Но, ключевые слова в данном предложении – способом и в порядке – поскольку, когда исполнителю отправляется иностранная валюта, «драгоценности» и ценные бумаги, важно не позволять ему уклонятся от регламента взыскания, описанного законом и инструкцией и обходить «острые углы». Эти слова должны постоянно возвращать исполнителя в то русло, которое ведет в тупик, поэтому на данную норму закона полезно ссылаться во всех ходатайствах, заявлениях, жалобах.

 

13. Пункт 5 части 2 статьи 18 закона также описывает общую норму: «Исполнитель обязан разъяснять сторонам и иным участникам исполнительного производства их права и обязанности». Однако, эту норму достаточно удобно использовать для издевательств над исполнителями и обжалования их действий и бездействий.

 

14. Пункт 3 части 3 статьи 18 закона описывает весьма неприятное право исполнителя, а именно – возможность получать бесплатно любую информацию, необходимую для совершения исполнительных действий (в том числе конфиденциальную) от любых государственных органов, от предприятий и организаций всех форм собственности. Поскольку универсальный механизм игнорирования обращений исполнителя выработать достаточно сложно и нее менее сложно убедить ответственных лиц предприятий защищать интересы должника, то такие механизмы будут создаваться индивидуально. Также данная норма создаёт системные риски утечки важной коммерческой информации через данный канал (частные и государственные исполнители).

 

15. Пункт 4 части 3 статьи 18 закона устанавливает весьма неприятное – право исполнителя на принудительное проникновение в жилье или иное владение должника. Это право было и в предыдущей версии закона. Обратить внимание следует, что принудительное проникновение возможно на основании мотивированного решения суда, т.е. в обязательном порядке следует обжаловать решение (определение) суда про принудительное проникновение. На случай проигрыша в суде, следует заранее подготовить доказательства того, что всё имущество должника, находящееся в помещении, ему не принадлежит.

 

16. Пункт 7 части 3 статьи 18 закона предусматривает возможность наложения ареста на деньги и иные ценности должника, в том числе, опечатывание касс и мест хранения денег. Данную норму удобно использовать для издевательств над исполнителем, путём ходатайств о наложении ареста на ценные бумаги, опечатывание сейфа с драгоценностями и валютой, места хранения денег в виде отечественной мелочи и т.п.

 

17. Пункт 14 части 3 статьи 18 закона предусматривает право исполнителя обращаться в суд с целью обеспечения привода должника, который не является по вызову к исполнителю. Данная норма может использоваться для злоупотреблений частными исполнителями, с целью создания неудобств должникам.

 

18. Пункт 19 части 3 статьи 18 закона описывает право исполнителя на обращение в суд с представлением о запрете выезда за рубеж должникам. Такая же норма существовала и в законе предыдущей редакции, но она требует комментариев. Формулировка закона: «в случае уклонения должника от исполнения обязательств, возложенных на него решением…» предусматривает, что запрет на выезд может быть применён лишь в отношении тех решений, которыми на должника возлагаются какие-то обязанности, когда исполнитель не может исполнить решение в отсутствие должника. Что же касается кредитных споров, то подавляющее большинство решений выносятся с формулировкой «взыскать с должника денежную сумму». Участие должника при исполнении такого решения сводится к нулю – должник не может взыскать деньги сам с себя; в решении не написано «обязать должника заплатить»; все полномочия по принудительному исполнению решений законом переданы исполнителям, но не должникам. Таким образом, любые попытки исполнителя запретить выезд должника за рубеж имеют целью не реальное исполнение решения, а создание неудобств должнику в надежде на «добровольное исполнение». Следует заметить, что судебная практика в последнее время (в широкой массе) относительно справедлива и исполнителям отказывают в представлениях о запрете выезда, если в исполнительном производстве не усматривается доказательство того, что должник действительно уклоняется от исполнения решения суда. Для того, что гарантированно не допустить запрета на выезд, по моему мнению, целесообразно использовать такую новацию нового закона, как подача декларации. В ней можно указать, что должник владеет иностранной валютой, драгоценными камнями (муляжами), вкладами в (разорившихся) кредитных союзах и (мусорными) ценными бумагами; а затем можно указать, что вся необходимая информация для полного и своевременного исполнения решения предоставлена и любые дальнейшие задержки могут быть связаны только с саботажем со стороны исполнителя.

 

Эта же норма закона описывает возможность запрета выезда за рубеж руководителю должника-юридического лица. Мне кажется, что возможность запрета выезда руководителю может иметь неплохой потенциал для исполнения решения в отношении юридических лиц и государственных органов, при условии, что руководитель должника не будет осведомлён о таком запрете(тах).

 

19. Пункт 21 части 3 статьи 18 закона позволяет исполнителю получать информацию про договора должника о хранении ценностей или предоставление должнику в имущественный найм (аренду) индивидуального банковского сейфа, который охраняется банком. Хотя положения закона описывают получение такой информации от банков и иных финансовых учреждений, я не вижу никакой проблемы в том, что должник сам может предоставить данную информацию исполнителю с целью издевательств. Например, исполнение решения происходит в г. Одессе, а должник пишет заявление, что в г. Болграде, по адресу такому-то у него арендован сейф на предприятии таком-то. В сейфе хранятся унаследованные от бабушки драгоценности.

 

20. Часть 4 статьи 19 закона описывает обязанность сторон немедленно, не позднее следующего рабочего дня после наступления соответствующих обстоятельств, письменно информировать исполнителя об изменении места пребывания или местонахождения, а должника-физического лица и об изменении места работы. Данная норма создаёт богатый потенциал для издевательств путём засыпания исполнителя заявлениями о перемещении должника и о постоянной смене места работы. С другой стороны, активная коммуникация может быть истолкована судом, как содействие в скорейшем исполнении  решения суда (например, при рассмотрении вопроса о запрете выезда за рубеж).

 

21. Пункт 3 части 5 статьи 19 закона обязывает должника подать декларацию о доходах и имуществе, в том числе указать информацию о деньгах и имуществе принадлежащих должнику от третьих лиц. Это создаёт богатейшие возможности для злоупотреблений, поскольку позволяет указывать деньги и имущество, являющиеся спорными (т.е. должник считает, что ему кто-то должен, а этот «кто-то» так не считает), вынуждая исполнителя проверять весь этот массив информации. Как вариант, можно подать расписки о долгах, договора займа от юридических лиц и т.п.

 

22. Часть 5 статьи 20 закона чрезвычайно ценна! Она описывает, что за недостоверную или необъективную оценку имущества оценщик несет уголовную ответственность, о чём должен быть предупреждён исполнителем. Во-первых, в случае отсутствия такого предупреждения, можно заявлять отвод исполнителю и оценщику. Во-вторых, практически все оценки недвижимости в исполнительном производстве происходят без фактического осмотра, поскольку исполнителя и оценщика никто не допускает на объект (например, квартиру). Таким образом, сделанный «на скорую руку» отчёт оценщика может содержать массу ошибок и неточностей. Достаточно провести рецензию, в результате которой установить, что оценка или недостоверна, или необъективна и оценщик получит проблемы с правоохранительными органами, что для должника весьма удобно.

 

23. Если исполнительные действия уже начались, возникли неудобства, связанные с ними и необходимо срочно получить отсрочку, можно воспользоваться нормой, описанной в части 1 статьи 21 закона, а именно заявить, что необходим переводчик, поскольку на русском/украинском должник плохо понимает. В этом случае исполнитель обязан предоставить до 10 дней на поиск переводчика. Игнорирование данной нормы и проведение исполнительных действий может стать основанием для отвода исполнителю и отмены результатов действий (решений/актов) в судебном порядке.

 

24. Часть 2 статьи 22 описывает случаи, когда при исполнительных действиях обязательно присутствие понятых. Эта норма закладывает определенные риски для актов исполнителя, при их обжаловании. Я сталкивался с ситуациями, когда исполнительные действия проводились фактически без понятых (вписывались подставные лица, без указания,  или с указанием адресов). В этом случае можно вызывать понятых в суд свидетелями, допрашивать и доказывать суду нарушение порядка проведения исполнительных действий, с целью отмены акта исполнителя (с последующим отводом). Также можно организовывать исполнителю «своих» понятых, которые в суде заявят, что всё было не так, как описано в акте. При обжаловании таких актов целесообразно ссылаться на абзац 3 части 3 статьи 22 закона, предусматривающей, что понятой обязан засвидетельствовать факт, содержание и результаты исполнительных действий, во время проведения которых он присутствовал.

 

25. Абзац 2 части 1 статьи 23 закона описывает общие требования к отводу исполнителю. В частности, он должен быть мотивированным, изложенным в письменной форме и может быть заявлен в любой момент до окончания исполнительного производства. Вопрос отвода исполнителя разрешается начальником отдела, в котором работает исполнитель, а в случае с частным исполнителем – ним самим. Отказ в отводе может быть обжалован в суд в 10-дневный срок (абзац 4 части 2 статьи 23 закона). С учётом этого, целесообразно готовить шаблоны отводов, одновременно с открытием производства, с целью оперативной подготовки и подачи.

 

26. Часть 2 статьи 26 закона указывает, что к заявлению о принудительном исполнении решения взыскатель приобщает квитанцию об оплате авансового взноса в размере 2% суммы, подлежащей взысканию, но не более 10 минимальных размеров заработной платы (32 000 грн.) а по решениям неимущественного характера и обеспечению иска – в размере 1 минимильного размера заработной платы (3200 грн.) с должника – физического лица и в 2 раза больше (6400 грн.) с должника – юридического лица. Целесообразно контролировать оплату авансового взноса взыскателем – изучать квитанции, пересчитывать суммы – с целью обжалования постановлений об открытии производства при неоплате (неполной оплате) авансового взноса.

 

27. Часть 2 статьи 26 закона также описывает относительно богатый список случаев освобождения взыскателей от уплаты авансового взноса, который целесообразно изучать на предмет применения или «притягивания за уши» в тех случаях, когда нужно защитить интересы взыскателя.

 

28. Абзац 2 части 5 статьи 26 закона предусматривает обязанность исполнителя указать в постановлении об открытии производства сумму исполнительного сбора, подлежащую взысканию. Этот момент нужно контролировать с точки зрения правильности расчёта и соответствия сумм (например, если долг был частично погашен до открытия исполнительного производства).

 

29. Часть 1 статьи 28 закона предусматривает, что должник считается уведомлённым о начале принудительного исполнения решений, если ему отправлено постановление об открытии исполнительного производства по адресу, указанному в исполнительном документе. С одной стороны, необходимо контролировать этот момент, и принимать всю корреспонденцию, чтоб не пропустить начало принудительного исполнения. С другой стороны, можно злоупотреблять этой нормой, снявшись с регистрации ещё в процессе судебной тяжбы и заявив суду об отсутствии адреса постоянного проживания (БОМЖ). Это усложнит процесс, как для истца (в суде), так и для взыскателя (на стадии исполнения).

 

30. Часть 2 статьи 28 закона предусматривает возможность получения документов исполнительного производства в электронной форме, что очень удобно для оперативного контроля действий исполнителя взыскателями.

 

31. Часть 1 статьи 29 закона предусматривает, что исполнительные действия проводятся не ранее 06:00 и не позднее 22:00. С учетом возникшего института частных исполнителей, эту норму придётся контролировать, поскольку последние наверняка будут работать и в неурочное время.

 

32. Часть 3 статьи 33 закона предусматривает право исполнителя и сторон обращаться в суд с заявлением об установлении или изменении способа и порядка исполнения решения, в случае наличия обстоятельств, усложняющих или делающих невозможным исполнение решения. Данную норму целесообразно использовать для обжалования действий/бездействия исполнителя, который отказывается обращать взыскание на валюту, ценные бумаги, драгоценные камни. Жалоба подаётся по принципу «если исполнитель считает, что это слишком сложно, он мог обратиться в суд за изменением способа и порядка исполнения решения, но не сделал этого».

 

33. Пункт 3 части 1 статьи 34 закона описывает ситуацию, когда исполнитель останавливает совершение исполнительных действий в случае остановки судом реализации арестованного имущества, при отсутствии у должника иного имущества. Данная норма наталкивает на мысль, что в случае запущенной ситуации у должника, при необходимости оперативно отменить торги, можно вместо обжалования действий исполнителя и решения которое исполняется, ставить вопрос об остановке судом реализации имущества.

 

10.07.2017 г. (с) Андрей Степаненко, Консалтинговая компания "Гранд Иншур"

P.S. Никогда не применяйте эти технологии в делах о взыскании алиментов - плохая карма.

 

Продолжение следует...


  • japednup, Mavavto, XTHighamlogy и еще 1 это нравится


#727 Печать для предприятий в Украине больше не обязательна

Написано Виктор Николаев 10 Ноябрь 2014 - 13:24

30 ноября 2014 года вступил в силу Закон № 1206-VII "О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины по упрощению порядка открытия бизнеса".
 
В соответствии с этим Законом использование печати для предприятия становится необязательным, отменяется обязательность уплаты регистрационного сбора за проведение государственной регистрации юридических и физических лиц, смягчаются требования к документам, предоставляемым для проведения государственной регистрации.
 
Кроме того, вносятся соответствующие изменения в Хозяйственный кодекс, Гражданский кодекс, Закон Украины "Об ипотеке" и другие нормативные акты, в части действительности документов, подписанных сторонами, без скрепления их печатями.

  • Michaeluttex, XTHighamlogy и roogiefilMen это нравится


#613 Решение КСУ о возможности апелляционного обжалования отдельно от решения суда...

Написано Виктор Николаев 21 Июнь 2014 - 13:05

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

у справі за конституційним зверненням громадянина Рейніша Леоніда Валерійовича щодо офіційного тлумачення положення пункту 10 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв'язку з положеннями пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, частини другої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України

м. Київ
22 квітня 2014 року
N 4-рп/2014

Справа N 1-5/2014

 

Конституційний Суд України у складі суддів:

Бауліна Юрія Васильовича - головуючого,

Бринцева Василя Дмитровича,

Вдовіченка Сергія Леонідовича,

Гультая Михайла Мирославовича,

Запорожця Михайла Петровича - доповідача,

Мельника Миколи Івановича,

Саса Сергія Володимировича,

Сліденка Ігоря Дмитровича,

Стецюка Петра Богдановича,

Тупицького Олександра Миколайовича,

Шевчука Станіслава Володимировича,

Шишкіна Віктора Івановича,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним зверненням громадянина Рейніша Леоніда Валерійовича щодо офіційного тлумачення положення пункту 10 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України (далі - Кодекс) у взаємозв'язку з положеннями пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, частини другої статті 293 Кодексу.

          Приводом для розгляду справи згідно зі статтями 42, 43 Закону України "Про Конституційний Суд України" стало конституційне звернення громадянина Рейніша Л. В.

          Підставою для розгляду справи відповідно до статті 94 Закону України "Про Конституційний Суд України" є наявність неоднозначного застосування судами України положення пункту 10 частини першої статті 293 Кодексу.

          Заслухавши суддю-доповідача Запорожця М. П. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України установив:

 

          1. Суб'єкт права на конституційне звернення - громадянин Рейніш Л. В. - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положень частини другої статті 293 Кодексу у взаємозв'язку з положенням пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України в аспекті того, чи підлягають окремому апеляційному оскарженню ухвали суду першої інстанції, не зазначені в частині першій статті 293 Кодексу.

          Необхідність в офіційному тлумаченні названих положень Конституції України та Кодексу Рейніш Л. В., посилаючись на долучені до конституційного звернення копії судових рішень, обґрунтовує неоднозначним застосуванням судами загальної юрисдикції положення пункту 10 частини першої статті 293 Кодексу. Зі змісту доданих копій рішень вбачається, що в одних випадках суди приймали до розгляду скарги на ухвали суду першої інстанції про відмову у внесенні виправлень у рішення, зазначаючи, що ці ухвали можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду, а в інших - відмовляли в такому розгляді виходячи з того, що вказані ухвали не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, а заперечення на них включаються до апеляційної скарги на рішення суду. У зв'язку з цим Конституційний Суд України вважає за необхідне дати офіційне тлумачення положення пункту 10 частини першої статті 293 Кодексу у взаємозв'язку з положеннями пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, частини другої статті 293 Кодексу.

 

          2. Конституційний Суд України, розглядаючи порушене в конституційному зверненні питання, виходить з такого.

 

          2.1. В Україні визнається і діє принцип верховенства права; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом (частина перша статті 8, стаття 21, частина перша статті 24 Конституції України).

          Права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частини перша, друга статті 55 Основного Закону України). Відмова суду в прийнятті позовних заяв, скарг, оформлених відповідно до процесуального закону, є порушенням права на судовий захист, яке за статтею 64 Конституції України не може бути обмежене (абзац другий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року N 3-рп/2010).

          У Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року передбачено, що усі люди є рівними перед законом і мають право без будь-якої дискримінації на рівний захист законом (абзац перший статті 26).

 

          2.2. Здійснення судочинства на засадах, визначених в Основному Законі України, - це конституційна гарантія права кожного на судовий захист. Однією з таких засад є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті 129 Конституції України). У Рішенні від 11 грудня 2007 року N 11-рп/2007 Конституційний Суд України зазначив, що можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою права особи на судовий захист; перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

          Відповідно до практики Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) не вимагає від держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Разом з тим там, де такі суди існують, гарантії, що містяться в статті 6 Конвенції, повинні відповідати, зокрема, забезпеченню ефективного доступу до цих судів для того, щоб учасники судового процесу могли отримати рішення, яке стосується їх "цивільних прав та обов'язків" (пункт 65 Рішення у справі "Гофман проти Німеччини" від 11 жовтня 2001 року та пункт 122 Рішення у справі "Кудла проти Польщі" від 26 жовтня 2000 року).

          Принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду конкретизовано в главах 1, 2 розділу V Кодексу, якими врегульовано процедуру перегляду рішень та ухвал суду в цивільному судочинстві. Зокрема, у частині першій статті 293 Кодексу міститься перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду. Згідно з частиною другою статті 293 Кодексу заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. Аналіз положень цих статей дає підстави для висновку, що вони встановлюють особливості оскарження ухвал суду першої інстанції, а саме - разом із рішенням суду або окремо від нього.

          За правовою позицією Конституційного Суду України положення пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України стосовно забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, визначених законом, необхідно розуміти так, що у цивільному процесі апеляційному оскарженню підлягають ухвали за винятком випадків, коли таке оскарження заборонено законом (абзац сьомий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 27 січня 2010 року N 3-рп/2010, абзац четвертий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 28 квітня 2010 року N 12-рп/2010, абзац четвертий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 8 липня 2010 року N 18-рп/2010); перелік ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду, наведений у статті 293 Кодексу, не є вичерпним (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 27 січня 2010 року N 3-рп/2010).

 

          2.3. Згідно з пунктом 10 частини першої статті 293 Кодексу окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо внесення виправлень у рішення.

          Досліджуючи порушене в конституційному зверненні питання, Конституційний Суд України враховує, що особливістю ухвал суду першої інстанції щодо внесення виправлень у рішення або відмови у внесенні виправлень є те, що суд може постановити їх у будь-який час, зокрема й після набрання рішенням законної сили. За цих умов такі ухвали суду першої інстанції фактично не можуть бути оскаржені разом із рішенням суду.

          Крім того, відсутність можливості апеляційного оскарження ухвал суду першої інстанції про відмову у внесенні виправлень у рішення окремо від рішення суду у випадку, якщо наявні у тексті судового рішення неточності (арифметичні помилки чи описки) стосуються істотних обставин, може ускладнити або навіть унеможливити виконання судового рішення. Конституційний Суд України зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначені у законі дії, спрямовані на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року N 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012). Відповідно до практики Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду (пункт 43 Рішення у справі "Шмалько проти України" від 20 липня 2004 року).

          Конституційний Суд України вважає, що можливість апеляційного оскарження ухвал суду першої інстанції про відмову у внесенні виправлень у рішення в такому самому порядку, як і ухвал щодо внесення виправлень у рішення, узгоджується зі справедливістю як складовою принципу верховенства права та визначеними в частині третій статті 129 Конституції України основними засадами судочинства, зокрема рівністю усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

          Отже, положення пункту 10 частини першої статті 293 Кодексу у взаємозв'язку з положеннями пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, частини другої статті 293 Кодексу необхідно розуміти так, що ухвали суду першої інстанції про відмову у внесенні виправлень у рішення можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

          Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150, 153 Конституції України, статтями 51, 62, 63, 66, 67, 69, 95 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України вирішив:

 

          1. В аспекті конституційного звернення положення пункту 10 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв'язку з положеннями пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, частини другої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України необхідно розуміти так, що апеляційному оскарженню окремо від рішення суду підлягають ухвали суду першої інстанції як про внесення виправлень у рішення, так і про відмову у внесенні виправлень у рішення.

         

          2. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

 

          Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.

 

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

Прикрепленные файлы


  • Michaeluttex, XTHighamlogy и roogiefilMen это нравится


#642 НБУ ограничил суммы выдачи иностранной валюты с текущих (депозитных) счетов,...

Написано Виктор Николаев 04 Сентябрь 2014 - 14:17

В последний рабочий день лета, НБУ принял целый ряд мер для укрепления национальной валюты Украины. Так, согласно Постановления правления Национального банка Украины "О введении дополнительных механизмов для стабилизации денежно-кредитного и валютного рынков Украины" от 29.08.2014 года №540, введены следующие ограничения:

  1. НБУ запретил резидентам - погашать кредиты, займы в иностранной валюте по договорам с нерезидентами, раньше срока, предусмотренного договорами. Теперь, Национальный банк Украины не осуществляет регистрацию изменений к договорам о привлечении резидентами-заемщиками кредитов, займов в иностранной валюте от нерезидентов, которые касаются сокращения сроков выполнения резидентами-заемщиками обязательств по таким договорам или их досрочного выполнение.
  2. Ограничены операции по продаже наличной иностранной валюты одному лицу в один операционный (рабочий) день суммой, не превышающей в эквиваленте 15 тыс. гривен в рамках одного банковского учреждения. Теперь, если гражданам или предприятиям необходимо будет купить значительное количество инвалюты, то теперь такое "удовольствие" придется растягивать на N-ное количество дней, кратной 15 000 грн.
  3. Введены ограничения по осуществлению переводов иностранной валюты за пределы Украины по поручению физических лиц. Так, в рамках "частного перевода" без подтверждающих документов с текущего счета в иностранной валюте или без его открытия - можно перевести сумму в иностранной валюте, которая в эквиваленте не превышает 15 000 гривен в один операционный (рабочий) день. Физические лица-нерезиденты осуществляют такие переводы на основании документов, подтверждающих источники происхождения средств. В случае же необходимости осуществления перевода суммы иностранной валюты в эквиваленте превышающую 15 000 гривен, но не более 150 000 гривен в месяц,то такой перевод должен подтверждаться соответствующими документами (договора, инвойсы и т.п.). Исключение - оплата на лечение в медучреждениях другого государства, оплата учебного процесса, пенсии, алименты и т.п.
  4. Вводится ограничение на выдачу наличных денежных средств в национальной валюте через кассы и банкоматы в пределах до 150 000 гривен в сутки на одного клиента. Требования настоящего подпункта не распространяются на выдачу наличных средств: на выплату заработной платы, командировочных расходов , пенсий, стипендий, других социальных и приравненных к ним выплат, на выплаты гарантированных сумм возмещения вкладчикам за счет средств Фонда гарантирования вкладов физических лиц.
  5. Вводится ограничение на выдачу (получение) банками наличных денежных средств в иностранной валюте с текущих и депозитных счетов физических и юридических лиц через кассы и банкоматы в пределах до 15 000 гривен в сутки на одного клиента в эквиваленте по официальному курсу Национального банка Украины. Указанное требование распространяется на выдачу (получение) наличных денежных средств как в пределах Украины, так и за ее пределами независимо от количества счетов клиента в одном банке.  Теперь, если гражданам или предприятиям необходимо будет получить с депозитного или  текущего счета иностранную валюту в сумме более эквивалента 15 тыс. грн., то теперь такое "удовольствие" придется растягивать ежедневными посещениями банковского учреждения на N-ное количество дней, кратной 15 000 грн. Исключения: диппредставительства, а также операции по обеспечению расходов на командировки работников за границу.
  6. Выдача наличных денежных средств в пределах Украины по электронным платежным системам, эмитированным как резидентами, так и нерезидентами, осуществляется исключительно в гривнах. Также, иностранная валюта, переведенная из-за границы в пользу физического лица для выплаты наличными деньгами без открытия счета, выплачивается получателю исключительно в гривнах. Таким образом, все электронные переводы (ВестернЮнион и т.п.) будут выдаваться в Украине исключительно в гривне.

Все указанные ограничения будут действовать до 2 декабря 2014 года.

 

Офіційно опубліковано 02.09.2014

 

 

 

 

 

Правління Національного банку України

П О С Т А Н О В А

 

від  29 серпня 2014 р.                                                                         540                                                                        м. Київ

 

Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютного ринків України

 

Ураховуючи суспільно-політичне напруження, наявність певних елементів ризику та невизначеності щодо подальшого розвитку ситуації, а також беручи до уваги економічні проблеми, пов’язані з проведенням антитерористичної операції на території України, з метою недопущення використання фінансової системи України для відмивання грошей і фінансування тероризму та врегулювання ситуації на валютному ринку України, керуючись статтею 99 Конституції України, статтями 6, 7, 15, 33, 55 та розділами IV, V, VIII Закону України “Про Національний банк України”, статтями 66, 67 та главою 11 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, статтями 4, 6 та 11 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, Правління Національного банку України постановляє:

 

1. Запровадити такі заходи щодо діяльності банків та фінансових установ:

 

1) дозволити резидентам здійснювати погашення кредитів, позик (у тому числі фінансової допомоги) в іноземній валюті за договорами з нерезидентами, у тому числі в разі укладання додаткових угод до кредитних договорів, не раніше строку, передбаченого договорами. Зазначена вимога поширюється на випадки дострокового виконання резидентом-позичальником зобов’язань як за основною сумою кредиту/позики, так і за іншими платежами, установленими договором кредитування (позики).

 

Національний банк України не здійснює реєстрацію змін до договорів про залучення резидентами-позичальниками кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів, які стосуються скорочення строків виконання резидентами-позичальниками зобов’язань за такими договорами або їх дострокового виконання;

 

2) уповноважені банки здійснюють операції з купівлі-продажу іноземної валюти за гривні на міжбанківському валютному ринку України відповідно до нормативно-правового акта Національного банку України, що регулює порядок та умови торгівлі іноземною валютою. Операції без поставки валют забороняються;

 

3) дозволити здійснювати операції з продажу готівкової іноземної валюти одній особі в один операційний (робочий) день у сумі, що не перевищує в еквіваленті 15 000 гривень у межах однієї банківської установи;

 

4) за дорученням фізичних осіб за межі України здійснюються перекази іноземної валюти за поточними валютними неторговельними операціями:

 

без підтвердних документів з поточного рахунку в іноземній валюті або без його відкриття – на суму, що в еквіваленті не перевищує 15 000 гривень в один операційний (робочий) день. Фізичні особи-нерезиденти здійснюють такі перекази на підставі документів, що підтверджують джерела походження коштів;

 

з поточного рахунку в іноземній валюті – на суму, що в еквіваленті перевищує 15 000 гривень, але не більше ніж 150 000 гривень на місяць. Фізичні особи-резиденти здійснюють такі перекази виключно на підставі підтвердних документів.

 

Зазначені в абзаці третьому цього підпункту вимоги щодо обмеження суми переказу не поширюються на:

 

оплату витрат на лікування в медичних закладах іншої держави, а також на оплату витрат на транспортування хворих;

 

оплату витрат, пов’язаних зі смертю громадян за кордоном (транспортні витрати та витрати на поховання);

 

перекази, що здійснюються на підставі вироків, рішень, ухвал і постанов судових, слідчих та інших правоохоронних органів;

 

оплату витрат на навчання виключно для оплати навчального процесу; перекази коштів, отриманих як оплата праці нерезидентами в Україні, пенсії, аліменти; оплату витрат іноземним судовим, слідчим, нотаріальним та іншим повноважним органам (у тому числі сплата податків, зборів, інших обов’язкових платежів);

 

перекази, що здійснюються громадянами в разі виїзду за кордон на постійне місце проживання;

 

5) банки зобов’язані обмежити видачу готівкових коштів у національній валюті через каси та банкомати в межах до 150 000 гривень на добу на одного клієнта. Вимоги цього підпункту не поширюються на видачу готівкових коштів:

 

на виплату заробітної плати, витрат на відрядження (у межах норм, установлених законодавством), пенсій, стипендій, інших соціальних та прирівняних до них виплат (крім матеріальної допомоги);

 

на виплати гарантованих сум відшкодування вкладникам за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

 

6) призупинити випуск банками ощадних (депозитних) сертифікатів. Погашення раніше випущених ощадних (депозитних) сертифікатів здійснюється виключно шляхом перерахування коштів на рахунок власника сертифіката або його пред’явника;

 

7) уповноважені банки мають право достроково повертати вклади, залучені

 

в   іноземній валюті за всіма типами договорів, та достроково погашати ощадні (депозитні) сертифікати, номіновані в іноземній валюті, у національній валюті за курсом купівлі іноземної валюти уповноваженого банку на день проведення операції;

 

8) установити для уповноважених банків ліміт загальної довгої відкритої валютної позиції банку (Л13-1) не більше 1%;

 

9) уповноважені банки зобов’язані обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах до 15 000 гривень на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України.

 

Зазначена вимога поширюється на видачу (отримання) готівкових коштів як у межах України, так і за її межами незалежно від кількості рахунків клієнта в  одному банку.

 

Вимоги цього підпункту не поширюються на:

дипломатичні представництва, консульські установи іноземних держав в Україні, міжнародні фінансові організації, представництва міжнародних фінансових організацій та їх співробітників, якщо вони не є громадянами України або не проживають у ній постійно та акредитовані Міністерством закордонних справ України;

 

операції із забезпечення витрат на відрядження працівників за кордон резидентами ? юридичними особами і фізичними особами-підприємцями та іноземними представництвами;

 

10) уповноважені банки зобов’язані включити суму балансової вартості придбаних облігацій внутрішніх державних позик з індексованою вартістю, зменшену на розмір нарахованого купонного доходу, до розрахунку загальної (довгої/короткої) відкритої валютної позиції;

 

11) уповноважені банки повинні забезпечити проведення виваженої політики під час здійснення операцій з торгівлі іноземною валютою і з цією метою вони мають здійснювати:

 

щоденний моніторинг операцій клієнтів з купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України в цілому по системі банку;

 

заходи щодо аналізу операцій клієнтів з купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України стосовно їх відповідності суті діяльності клієнта та його фінансового стану, економічної доцільності та наявності очевидної законної мети.

 

Керівники банків мають взяти під особистий контроль здійснення банками операцій з торгівлі іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку України;

 

12) зобов’язати уповноважені банки для здійснення купівлі іноземної валюти за дорученням клієнтів попередньо зараховувати кошти в гривнях на окремий аналітичний рахунок балансового рахунку 2900 “Кредиторська заборгованість за операціями з купівлі-продажу іноземної валюти, банківських та дорогоцінних металів для клієнтів банку” (далі ? рахунок 2900). Із цього рахунку кошти можуть бути перераховані для купівлі іноземної валюти не раніше третього операційного дня з дня зарахування гривень на цей рахунок.

 

Уповноважений банк перераховує на рахунок 2900 такий обсяг коштів у гривнях, що достатній для здійснення операцій з купівлі зазначеного в заяві обсягу іноземної валюти, перерахованого за курсом гривні до іноземної валюти в день зарахування коштів у гривнях на рахунок 2900, але не нижче, ніж офіційний курс гривні до іноземної валюти, установлений Національним банком України на цей день.

 

У разі зміни курсу іноземної валюти в день здійснення операції з купівлі іноземної валюти уповноваженим банкам дозволяється додатково зараховувати кошти в гривнях на рахунок 2900 у сумі, що не вистачає для виконання заяви клієнта про купівлю іноземної валюти. Коли клієнт не має можливості перерахувати додаткову суму гривні на купівлю іноземної валюти та згоден на придбання меншої суми іноземної валюти, банк здійснює купівлю іноземної валюти, меншу ніж вказана в заяві про купівлю іноземної валюти.

 

З метою недопущення недобросовісної практики проведення валютних операцій, зокрема купівлі іноземної валюти за фіктивними угодами, які мають на меті використання коштів з протиправною метою, уповноважені банки формують реєстр з купівлі іноземної валюти, який подається до Національного банку України в день отримання заяви клієнта про купівлю іноземної валюти, разом з документами, які є підставою для купівлі іноземної валюти.

 

Уповноважений банк має забезпечити неухильне дотримання вимог цього підпункту. У зв’язку з цим банки мають відмовляти клієнтам у кредитуванні (авансуванні) в іноземній валюті, якщо такі кошти залучаються для оплати зобов’язань клієнта в іноземній валюті з метою уникнення виконання вимоги цього підпункту;

 

13) видача готівкових коштів у межах України за електронними платіжними засобами, що емітовані як резидентами, так і нерезидентами, здійснюється виключно в гривнях;

 

14) іноземна валюта, переказана з-за кордону на користь фізичної особи ? резидента і нерезидента для виплати готівкою без відкриття рахунку, виплачується одержувачу виключно в гривнях.

 

2. Установити, що на період дії цієї постанови операційний день банку триває до 18.00. Операції банку, що здійснюються після закінчення операційного дня, відображаються банком на наступний день.

 

3. Інші нормативно-правові акти Національного банку України діють у частині, що не суперечить вимогам цієї постанови.

 

4. Постанова набирає чинності з 02 вересня та діє до 02 грудня 2014 року включно.

 

5. Контроль за виконанням цієї постанови залишаю за собою.

 

 

Голова                                                                                                              В. О. Гонтарева

 

Інд. 29-2


  • BarbaraWani и Michaeluttex это нравится


#48631 Решение КСУ о возможности апелляционного обжалования отдельно от решения суда...

Написано Justinwam 06 Март 2015 - 17:12

Доброго дня. Выражу свою благодарнось ТС за решение этой проблемы Жду еще рекомендции.
  • XTHighamlogy и roogiefilMen это нравится


#26 Постанова ВСУ від 21.05.2012 року у справі №6-20цс11

Написано Андрей 16 Февраль 2014 - 15:32

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Прикрепленные файлы

  • Прикрепленный файл  6-20цс11.doc   65,99К   123 Количество загрузок:

  • XTHighamlogy и roogiefilMen это нравится


#54953 График погашения

Написано itemplubos 14 Сентябрь 2017 - 02:03

Добрый вечер. У нас такая ситуация: Фирма А должна нам 10000, мы должны 10000 фирме В, а фирма В должна фирме А эту же сумму. По сути все закрываются по договору. Подскажите пожалуйста, у кого есть трехсторонний договор погашения задолженности? Как правильно это оформить. Заранее благодарю
  • XTHighamlogy и roogiefilMen это нравится